Як медіа та суспільству комунікувати з колишніми військовополоненими? Розповідає захисниця Маріуполя Валерія (Нава) Суботіна
Спікерка:
Валерія (Нава) Суботіна
Офіцерка запасу, колишня військовополонена, захисниця Маріуполя, директорка хабу «YOUkraine hub» для експолонених.
Як не образити та не травмувати колишнього військовополоненого під час інтерв’ю? Які питання поставити, щоб глибше розкрити історію героя? З чого почати розмову й чого точно варто в ній уникати? Як заговорити із захисником на вулиці (та чи варто) і висловити свою вдячність?
Про це в UK comms club за підтримки партнера-коворкінгу Platforma розповіла Валерія (Нава) Суботіна, офіцерка запасу, колишня військовополонена, захисниця Маріуполя, директорка хабу «YOUkraine hub» для експолонених.
Якими мають бути етичні розмови та інтерв’ю з колишніми військовополоненими?
У перші місяці після звільнення з полону захисники з «Азовсталі» активно давали інтерв’ю різним медіа. З часом питання стали повторюватися. Тож журналісти мають готуватися до етичного спілкування з колишніми військовополоненими, переглядати їхні попередні інтерв’ю. Словом, глибоко досліджувати тему й ставити нетривіальні запитання.
У жодному разі ні суспільство, ні медіа, не мають запитувати «в лоба». Наприклад: «А вас били у полоні? А переломи були?». Замість цього поцікавтеся: «Який найбільш болісний момент у полоні?», «Коли ви згадуєте про полон, що вам спадає на думку?».
Якщо людина щойно повернулася з полону, з нею потрібно одразу обговорити, що розмова про її досвід може бути болісною. Але про це потрібно знати суспільству.
У звільнених з полону понад рік тому варто запитати, чим вони займаються зараз, чого змогли досягти за цей час. Або поцікавитися, коли людина востаннє плакала чи усміхалася. Тобто намагатися підсвітити позитивні сторони й досягнення колишнього військовополоненого. У такому разі інтерв’ю стане терапевтичним не лише для нього, а й для тих, хто його слухатиме чи читатиме.
Щоб краще розуміти, які питання ставити, треба більше спілкуватися з колишніми військовополоненими, ходити на акції на підтримку звільнення з полону наших захисників. Дивитися не банальні інтерв’ю, а слухати подкасти, в яких люди, що побували у полоні, ведуть між собою діалог. І підписуватися на їхні соцмережі, адже з розмовних сториз колишніх військовополонених можна зрозуміти, чим вони живуть.
Що медіа та суспільство роблять не так?
Суспільству та медіа потрібно уникати коментарів чи висловлювань на кшталт: «Уявляю, що з нею / ним робили в полоні».
Також не варто тиражувати колажі з фото військових до і після полону. Це може робити або конкретно сама людина, або її близькі з її ж дозволу. Не намагайтеся зібрати лайки та репости, розміщуючи подібні світлини. Це неетично.
Не потрібно починати плакати, побачивши колишнього військовополоненого, чи починати його жаліти. Адже етична комунікація з ним має бути такою, що витягує з депресії, надихає жити далі.
Не починайте допомагати людині, яка пройшла полон, не запитавши, чи хоче вона цього. І обов’язково отримайте, а головне — почуйте відповідь.
Перед тим, як запитати щось у колишнього військовополоненого, уявіть, що це питання поставили вам. Прокрутіть у голові, що ви відчуваєте, чи приємно вам буде на нього відповідати. Якщо відповідь «ні», ліпше промовчати.
Як подякувати чи допомогти колишньому військовополоненому?
Якщо ви хочете подякувати на вулиці, в кафе чи в спільній компанії військовому, який повернувся з полону, насамперед зверніть увагу, чи доречно це конкретно в цій ситуації. Можна просто усміхнутися й кивнути. Або пригостити людину кавою, навіть не підходячи до неї. У жодному разі не висловлюйте співчуття, жалість, не кидайтеся зі слізьми в обійми.
Натомість підбадьорте, зробіть комплімент, озвучте слова, які піднімуть настрій людині або й навіть стануть маленьким кроком до її виходу з депресії.
Хочете допомогти людині, яка пройшла полон? Насамперед уточніть, чи вона потребує цієї допомоги. Якщо так, коли саме та якої. І підлаштовуйтесь під потреби людини, не зупиняйте її, якщо вона про щось довго й відверто розповідає. Раптом вона закрилася — почекайте й підтримайте.
Як публічно говорити / писати про військовополонених?
Валерія Суботіна переконана, що важливо говорити та писати про полонених, називаючи їхні імена. Адже є шанс на те, що публічного військовослужбовця обміняють швидше.
Та одразу уточнює: потрібно розповідати про полоненого як про людину, а не про те, який він гарний боєць. Адже так навряд чи ворог захоче його обміняти.
Розкажіть, яким батьком був цей чоловік, що на нього чекають діти, дружина й батьки. Не вказуйте його бойові заслуги, звання чи те, чим він займався на війні.
Своїми донейтами учасники UK comms club 12 серпня долучилися до збору рідного підрозділу Валерії Нави — бригадної артилерійської групи 12-ї бригади спецпризначення «Азов» НГУ.
Вдалося зібрати 16 967 грн.
Щоб долучитися до UK comms club — спільноти колег і однодумців, реєструйтесь
Поділитись